Генетично модифіковані рослини в Україні
На даний час використання генетично модифікованих організмів регулюється Законом України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів», який був ухвалений 31.05.2007р. (№1103-V).
Цей Закон регулює відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями (постачальниками), розробниками, дослідниками, науковцями та споживачами генетично модифікованих організмів та продукції, виробленої за технологіями, що передбачають їх розробку, створення, випробування, дослідження, транспортування, імпорт, експорт, розміщення на ринку, вивільнення у навколишнє середовище та використання в Україні із забезпеченням біологічної і генетичної безпеки.
Отож, в Україні заборонено вирощувати ГМО з комерційною метою і водночас не можна займатись вирощуванням для продажу сортів та ліній, які не внесені до Державного реєстру ГМО сортів сільськогосподарських рослин та порід тварин, створених на основі ГМО.
Оскільки у вітчизняному реєстрі немає жодного такого сорту, то відповідно і вирощувати ГМО в Україні для продажу не можна.
Водночас Законом «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» (далі Закон) не забороняється створювати та досліджувати ГМО, однак лише у випадку наукового інтересу та у підрозділах науково-дослідних інститутів НАНУ.
Та це не зупиняє вітчизняних фермерів від вирощування ГМО на своїх полях та пошуку каналів збуту для виробленої продукції.
Що ж таке ГМО? ГМО – це будь-який організм, у якому генетичний матеріал було змінено за допомогою штучних прийомів перенесення генів, що не відбуваються в природних умовах.
Метою одержання генетично змінених організмів є поліпшення корисних характеристик вихідного організму-донора для зниження собівартості продукції.
Насамперед акцент робиться на таких якостях:
Стійкість до гербіцидів. Рослина, якій впроваджений відповідний ген, перестає бути чутливой до хімікатів, що використовуються для боротьби з бур’янами (гліфосат, глуфосінат, 2,4-Д, ізоксафлутол і т.п.). Наприклад, для стійкості до гліфосату в геном рослини переносять ген, взятий з грунтової бактерії Agrobacterium tumefaciens. Що й зробила відома транснаціональна біотехнологічна корпорація «Монсанто». Вона випускає гербіцид «Раундап» та стійкі до нього генетично модифіковані сою та кукурудзу. Необхідність зробити рослини нечутливими до гербіцидів є одним з основних мотивів використання ГМО в сільському господарстві. Внаслідок цього поле звільняється від усіх зайвих рослин, тобто бур’янів, а культури, стійкі до гербіциду виживають. Це є основною візуальною ознакою можливого вирощування ГМ рослин фермерами.
Стійкість до шкідників. Комахи – одна з головних загроз агропромисловості. Гени з інсектицидними властивостями впроваджуються сільськогосподарським культурам, головним чином, кукурудзі, бавовнику і картоплі, з метою захисту безпосередньо від конкретних шкідників. У результаті зараз існує картопля, яка містить гени земляної бактерії, що вбиває колорадського жука.
Стійкість до вірусів та грибів. Віруси та гриби викликають захворювання рослин, а значить, приносять збиток агровиробництву. Завдяки досягненням генної інженерії вдалося створити живі організми, стійкі до конкретних вірусів.Способом генетичного модифікування виводять стійкі до вірусів сорти картоплі, бобів, сливи, солодкого перцю, помідори та ін.
Суттєвою загрозою пасльонових – картоплі та помідора – є фітофтороз, що викликається грибом Phytophthora infestans. Обробка рослин хімічними засобами негативно впливає і на людину, і на навколишнє середовище, тому були розроблені генномодифіковані сорти, нечутливі до грибу, а значить, захищені проти загрозливої ??хвороби.
Іншими генетично модифікованих культурами, які на сьогодні дозволені для комерційного використання в різних країнах, є баклажан, солодкий перець, гвоздика, петунія, троянда, тютюн, томати, пшениця, цукрова тростина, квасоля, цикорій, маш китайський, мітлиця, евкаліпт, льон, диня, слива, ріпа, рис, сафлор, тополя.
Цікавий факт, методом перенесення генів павука в геном кози, було створено козу, яка доїлась павутиною.Так як, павутина є одним з найміцніших природніх матеріалів.
Контролювати поширення ГМ-рослин досить важко. Потрапивши в навколишнє середовище, вони можуть стати джерелом так званого генетичного забруднення. Рослини, які були модифіковані як стійкі до гербіцидів, можуть передавати свої нові властивості диким родичам. Це може призвести до появи «супер бур’янів». Адже, пилок рослин за допомогою вітру, птахів і комах може переноситися на великі відстані, запліднюючи рослини близьких видів і передаючи їм свій генетичний матеріал (горизонтальне перенесення генів).
Також, генна інженерія вміє програмувати нездатність трансгенного організму до репродукції – така технологія називається «термінатор». Тобто, наступне покоління не здатне до відтворення.
Сільськогосподарська продукція, що містить генетично модифіковані компоненти, продається під виглядом «чистої», трансгенні соя, кукурудза, ріпак, соняшник приходять в Україну під виглядом дослідних та фуражних партій.
Але водночас Закон не прописує чіткого механізму регулювання. Це фактично створює умови, в яких бізнес навмисно починає шукати шляхи, через які можна збувати продукцію, що містить ГМО. В Законі прописано, що забороняється вивільнення в навколишнє природне середовище ГМО й промислове виробництво та введення в обіг ГМО, а також продукції, виробленої із застосуванням ГМО, до їх державної реєстрації. Доти, доки генетично-модифікований організм (і продукти, які його містять) не пройшов державну реєстрацію, його комерційне виробництво заборонено. А реєстрація включає в себе генетичний аналіз, оцінювання впливу на навколишнє середовище та інші заходи. Оскільки ця процедура одночасно і тривала, і дорога, досі жоден із видів ГМО так і не було офіційно зареєстровано.
Однак відсутність дієвого державного контролю за ввезенням іноземними компаніями власних сортів рослин, у тому числі генетично модифікованих, призвів до значних масштабів їх несанкціонованого розповсюдження і використання, що спричиняє загрозу поступової втрати біологічної та генетичної безпеки країни.
В Україні протягом останніх років багато фермерів почали активно вирощувати ГМ культури стійкі до гербіцидів - сою, ріпак, кукурудзу. Такий тіньовий ринок ГМ продукції приносить великі прибутки, продаючись як «чисті» культури. За неофіційними даними близько 80 % сої та 10% кукурудзи вирощують в Україні з ГМ-насіння.
У насінні, зерні та рослинах сільськогосподарських культур виявити ГМО можливо лише шляхом відбору проб та подальшої їх перевірки в акредитованих лабораторіях на визначення наявності генетично модифікованих організмів у сільгоспкультурах.
Відбір зразків насіння, зерна здійснюється на підставі письмового вмотивованого рішення керівника органу державного нагляду (контролю) згідно із Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Проводить такий відбір проб посадова особа органу державного нагляду (контролю) в сфері насінництва та розсадництва, державний інспектор, терорганів Держпродспоживслужби.
Відбирання, формування, оформлення і доставка до випробувальних лабораторій середніх проб проводять інспектори за наявності відповідного посвідчення (направлення).
Власник насіння, зерна зобов’язаний забезпечити необхідні умови для проведення вказаних робіт. Пробу оформляють актом відбору проб установленої форми. Після закінчення процедури відбору, проби мають бути укомплектовані, упаковані, опломбовані (опечатані) та відразу, в найкоротший термін передані до лабораторії особисто інспектором або уповноваженою особою.
При виявленні ГМО здійснюється утилізація насіння, зерна сільськогосподарських культур відповідно до Закону України «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції», Порядку знищення насіння, яке не може бути використане на посів, продовольчі, кормові та інші цілі, та садивного матеріалу, який не може бути використаний для створення багаторічних насаджень або в інших цілях, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 20.12.2018 року № 613, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.01.2019 року за № 22/32993.
Згідно чинного законодавства, Держпродспоживслужба може відвідати виробника з плановою і позаплановою перевіркою для проведення аналізу вирощуваних сортів на наявність ГМО. Про планову перевірку інспектор зобов’язаний попередити виробника заздалегідь (не менш як за 10 днів), для позапланової – достатньо заяви (скарги) фізичної особи. Або ж сам виробник має змогу написати заяву до Держпродспоживслужби з проханням провести позапланову перевірку з відбором проб на виявлення ГМО. Аналіз проводиться за бюджетні кошти виділені державою на проведення даного аналізу.
Щоб уникнути неприємностей, при закупівлі насіннєвого матеріалу сільськогосподарських культур, важливо, проводити перевірку на наявність та чинність сертифікатів, що засвідчують сортові і посівні якості насіння. Уся інформація, вказана у супровідних документах, повинна відповідати нанесеній на етикетках пакувань. Сертифікати, відповідно до Закону України «Про насіння і садивний матеріал», видаються лише на сорти рослин, які не є генетично модифікованими.
ГУ Держпродспоживслужби в Київській області застерігає всіх сільгосптоваровиробників та суб`єктів насінництва і розсадництва, які застосовують ГМО при вирощуванні сільгосппродукції, а також, які реалізовують ГМО – порушення вимог Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» (ст. 18) і прийнятих на його основі нормативно-правових актів тягне за собою цивільну, адміністративну, дисциплінарну або кримінальну відповідальність.
Відповідальність також несуть особи, які винні у:
- приховуванні або викривленні інформації, що могло спричинити або спричинило загрозу життю та здоров´ю людини чи довкіллю;
- використанні незареєстрованих ГМО або продукції, отриманої з їх використанням (за винятком науково-дослідних цілей);
- недотриманні або порушенні вимог стандартів, регламентів, санітарних норм і правил використання, транспортування, зберігання, реалізації ГМО.
Водночас, чинний закон “Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів” (простіше – закон про маркування харчових продуктів) чітко зобов’язує виробників маркувати продукти, що містять генно-модифіковані організми за прикладом країн Євросоюзу. Тобто, якщо в продуктах харчування, кормах для тварин або ветеринарних препаратах є ГМО, і його зміст перевищує встановлену норму в 0,9%, виробник зобов’язаний вказати це на упаковці. Причому норма ця діє для будь-якого інгредієнта харчового продукту. А ось позначка “Без ГМО”, до якої так звикли споживачі, не є обов’язковим елементом маркування. Її виробник може наносити на свій розсуд. Однак порядок залишається незмінним: відсутність ГМО в продукті необхідно підтвердити в порядку закону про безпеку харчових продуктів.
Натуральні продукти маркують особливим чином. Шукайте позначки «100 % organic», «Органічний», або «Made with organic ingredients». Вони гарантують, що у товарі немає генетично модифікованих компонентів.
Зверніть увагу на написи «Без ГМО», «Non-GMO» і «Made without genetically modified ingredients». У складі цих товарів можуть бути ГМО, але не більше 0,9 %.
У США овочі і фрукти позначають PLU-кодом з 5 цифр на ціннику. Код на трансгенних продуктах починається з 8.
Зверніть увагу на зовнішній вигляд продукту. Генетично модифіковані продукти бездоганні на вигляд. Вони мають правильну форму, однаковий розмір і довго не псуються, через те, що нові гени дозволяють їм бути стійкими до негативного зовнішнього впливу.
Якщо для вас важливо не вживати ГМ — продукти, запам’ятайте: 78% сої, 33% кукурудзи, 64% бавовни і 24% ріпаку у світі — трансгенні.
Їх додають в такі продукти, як: ковбаса, сосиски, молочні та сирні продукти, напівфабрикати і борошняні суміші, сухі сніданки, каші швидкого приготування, хліб, кондитерські вироби, солодкі напої, бавовняне і арахісове масло, майонез, шоколадний сироп.
Даний матеріал носить лише інформаційний, рекомендаційний та роз’яснювальний характер.
Світлана ЧУБКО - головний спеціаліст
відділу контролю у сфері насінництва та розсадництва
Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області
