18 травня в Україні вшановують пам'ять жертв депортації кримськотатарського народу 1944 року
18 травня в Україні вшановують пам'ять жертв депортації кримськотатарського народу 1944 року. Цей день відзначається також як День боротьби за права кримськотатарського народу. Варто зауважити, що це відносно нові для держави меморіальні дати, які було встановлено в країні опісля Революції гідності. Зокрема, День боротьби за права кримськотатарського народу було затверждено в травні 2014 року, а День жертв геноциду кримськотатарського народу - у листопаді 2015 року. Примусове переселення кримських татар розпочалося 18 травня 1944 року о 3 годині ранку і тривало до початку червня (перша і найбільша хвиля закінчилася 20 травня).
Офіційною підставою для депортації кримськотатарського народу стала таємна постанова Державного комітету оборони № 5859 сс "Про кримських татар" від 11 травня 1944 року, в якій кримським татарам висували претензії у начебто масовій зраді та масовому колабораціонізмі за часів окупації Криму гітлерівськими військами.
Наразі на державному рівні визнається, що це був акт гено- і етноциду. Зокрема, про це свідчать звинувачення цілого народу в державній зраді та застосування принципу колективної відповідальності.
За офіційними даними (так звані числа Лаврентія Берії), було депортовано 183 144 тис. кримських татар; за татарськими джерелами – 228 500, з яких упродовж перших шести місяців померло близько 110 тис. осіб. У каральній операції брали участь 32 тис. співробітників НКВС. Людям на збори давали від декількох хвилин до півгодини, з собою дозволяли взяти особисті речі, провізію, посуд та побутовий інвентар. Зрозуміло, що більшість майна залишилася, її конфіскувала держава. Переважну частину депортованих було доправлено на спецпоселення до Узбекистану, частину – до ГУЛАГу, а ще частину – для поповнення спецконтингенту для Московського вугільного басейну.
Натомість у Криму будь-якими засобами тривало знищення культурних та історичних пам’яток, змінювали історичні назви місцевостей новими на зразок "Совєтский", "Пєрвомайск", "Красногвардєйск" тощо. Територію півосторова заселяли вихідцями з Росії та інших республік. За повоєнний період кількість населення в Криму було збільшено майже в 10 разів.
Після переведення Криму до складу УРСР (1954) у 1956 році було видано указ (неопублікований) про реабілітацію кримських татар, але практично без права повернення на батьківщину до Криму.
Масове їхнє повернення на батьківщину розпочалося лише наприкінці 80-х років. Однак і тоді вони зазнавали репресій.
Анексія Криму Російською Федерацією у березні 2014 році актуалізувала проблему боротьби кримських татар за свої права. Окупаційна адміністрація Криму вперше в новітній історії заборонила проведення 18 травня традиційного траурного мітингу в центрі Сімферополя, тож 70-і роковини депортації кримські татари відзначали в місцях компактного проживання в оточенні загонів поліції та під наглядом гелікоптерів.
Протягом 2014 року понад 150 кримських татар були піддані «вибірковому правосуддю», 21 зник без відома або був убитий, а Меджліс позбавлений як будинку, так і можливості вести діалог із державними органами т.зв. «Республіки Крим».
В таких умовах як вшанування на загальнодержавному рівні пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу, так і демонстрація солідарності в боротьбі за відновлення їхніх прав набуває важливого українського та міжнародного значення.
Рекомендуємо переглянути художні фільми про депортацію кримськотатарського народу з Криму «Хайтарма», «Чужа молитва».
Фото депортованих кримських татар з місць спецпоселення доступні за посиланням:
Тематичні матеріали про депортацію кримськотатарського народу 1944 року доступні за посиланням: http://memory.gov.ua/news/u-seredu-18-travnya-den-pamyati-zhertv-genotsidu-krimskotatarskogo-narodu http://www.istpravda.com.ua/digest/2015/07/2/148470/
